Колишній директор російської ФСБ, а нині помічник президента РФ Микола Патрушев в інтерв'ю кремлівській «Комсомольской правде» заявив, що «не виключено, що цього року Україна взагалі припинить існування». Цим «не виключено» Патрушев тільки підкреслив свою невпевненість. Як і словами надії на те, «щоб у світі було визнано входження до складу Російської Федерації ДНР, ЛНР, Запорізької та Херсонської областей, Республіки Крим і Севастополя...». «Український народ залишається для нас близьким» На запитання «Комсомольской правды», чому, на відміну від Байдена, Трамп не так часто говорить про майбутнє України, Патрушев відповідає: «Для байденівської адміністрації Україна була безумовним пріоритетом. Ясно, що відносини між Трампом і Байденом антагоністичні. Тому Україна не входитиме до числа пріоритетів Трампа. Його більше хвилює Китай. Крім того, він позначив свої інтереси щодо Гренландії, Панамського каналу, Мексики, Канади. Перекроювати карту світу під свої інтереси і втручатися у справи країн на різних континентах - це американська традиція». Бачить Патрушев «українські проблеми» і у відносинах Росії «з Прибалтикою і Молдовою». «Головний пріоритет для нас - захист і благополуччя своїх громадян і співвітчизників по всьому світу. Якщо говорити про міжнародний аспект, то має бути припинена дискримінація російського населення в цілій низці країн, і звісно, у Прибалтиці та Молдові. Влада цих держав продовжує заводити саму себе в глибоку кризу непродуманими діями і при цьому вперто крутить русофобську шарманку. Особливо показовою є енергетична криза, провина за яку на сто відсотків лежить на молдовській владі, що слухняно виконує накази Брюсселя про зниження газової залежності від Росії», - відверто спотворює факти Патрушев. «Не виключаю, що агресивна антиросійська політика Кишинева призведе до того, що Молдова або увійде до складу іншої держави, або взагалі припинить своє існування. У цій ситуації можна подивитися на приклад України, де неонацизм і русофобія привели країну до краху, причому ще задовго до спеціальної військової операції», - обурюється путінський помічник. «КП» підтакує Патрушеву, стверджуючи, що «призначені Трампом радники визнають, що Росія за жодних обставин не поступиться ні Україні, ні кому б то не було територіями, які вже увійшли до складу Російської Федерації». «Це навіть не обговорюється. Території, якими колись керували з Києва, увійшли до складу Росії за підсумками волевиявлення громадян згідно з міжнародним правом, законами Російської Федерації та законодавством цих регіонів. Що стосується російської лінії щодо України, то вона залишається незмінною. Для нас важливо, щоб завдання СВО були вирішені. Вони відомі і не змінювалися. Також важливо, щоб у світі було визнано входження до складу Російської Федерації ДНР, ЛНР, Запорізької та Херсонської областей, Республіки Крим і Севастополя, які є невід'ємною частиною нашої країни відповідно до Конституції», - нервово твердить Патрушев. Несподівано змінивши гнів на милість, він лицемірно заявляє: «Хочу ще раз підкреслити, що український народ залишається для нас близьким, братнім, пов'язаним багатовіковими узами з Росією, хоч би як стверджували зворотне схиблені на «українстві» київські пропагандисти. Нам небайдуже те, що відбувається в Україні. Особливо турбує, що насильницький примус до неонацистської ідеології і затята русофобія знищують колись квітучі міста України, зокрема Харків, Одесу, Миколаїв, Дніпропетровськ». Завершує свої тиради Патрушев знову суворо і повчально: «Якщо говорити про конкретні перспективи подальшого розвитку подій з урахуванням фактора Трампа, ми з повагою ставимося до його заяв. Я вважаю, що переговори щодо України мають вестися між Росією і США без участі інших країн Заходу. Ні з яким Лондоном і Брюсселем розмовляти нема про що...». «Свій образ перемоги» Ще одну путінську газету - «Московский комсомолец» - розлютило те, що «громадянин України Зеленський на «Рамштайні» оголосив про перемогу під Курськом». Газета видала короткий, але отруйний коментар. «Можна звично покрутити пальцем біля скроні, а можна послухати, що він там далі ніс, і зробити досить неприємні висновки. «Рамштайн» у такому форматі - останній, чого вже ніхто на Заході й не приховує. Ну, а сенс його зберігати в нинішньому вигляді, якщо взагалі незрозуміло, що накоїть Трамп? Раптом взагалі прикриє лавочку з допомогою, і що ж тепер, одній Європі віддуватися?.. А Зеленський на «Рамштайні» каже: «Візьмемо Курську операцію - це одна з наших найбільших перемог не тільки минулого року, а протягом усієї війни. Щоб впоратися з цим, Росії довелося стягнути з українського фронту майже 60 тисяч військових». Усі слухають. Ніхто не ставить запитання - скільки ж довелося «стягнути Україні з фронту», яких жахливих втрат зазнали ЗСУ на Курщині, чому під час «перемоги» контрольована територія весь час тане, скільки сотень квадратних кілометрів і десятків населених пунктів залишив унаслідок цього київський режим на Донбасі та Запоріжжі?», - обурюється «МК». І продовжує: «Зеленський каже: «Багато російських погроз і сміливих претензій виявилися блефом - особливо після переміщення українців у Курську область. І я впевнений, що ще більше їхніх погроз виявиться блефом, якщо ми всі разом будемо працювати ще більше, щоб підштовхнути Росію до миру». Зрозуміло тепер? Це не Росія перемагає і тому терміново потрібні мирні переговори, щоб зберегти залишки України. Це Росію примушують до миру. Абсолютно неважливо, які будуть «реалії на землі» - важливо, що на Заході формуватиметься (і вже, як видно, формується) громадська думка: Росія не перемогла. «Цивілізований світ» і Україна примусили Путіна до мирної угоди. Так людина з розквашеним обличчям на німе запитання оточуючих каже: «Бачили б ви того хлопця!». І всі кивають - ну так, той, мабуть, узагалі труп. Але ж на ділі на ньому може і подряпини немає...». «Захід, зокрема за допомогою Зеленського, зайнявся формуванням свого образу перемоги. У нас на цьому полі, як зазвичай, і кінь не валявся. Схоже, знову будемо традиційно виправдовуватися і говорити «ви все брешете», - з образою різко підсумовує «МК». «У дні, що залишилися до інавгурації» Газета «Известия» спробувала проаналізувати, «чим викликаний і до чого веде масштабний наліт БПЛА на регіони РФ 14 січня». «До інавгурації обраного президента США Дональда Трампа київський режим продовжить докладати зусиль, щоб домогтися максимальної ескалації протистояння, вважають опитані «Известиями» експерти. На їхню думку, українська влада готова піти на все, щоб зірвати будь-які мирні ініціативи. У ніч на 14 січня російські регіони зазнали наймасштабнішої атаки ракет і БПЛА у 2025 році - поза зоною СВО було збито 146 дронів і кілька ракет. Противник намагався вдарити по об'єктах у Республіці Татарстан, Брянській, Саратовській, Тульській і низці інших областей», - нагадують «Известия». Якийсь «військовий експерт» Олексій Леонков розтлумачив газеті, що 14 січня «противник провів серйозну комбіновану атаку». «Спочатку наші об'єкти атакують менш цінні БПЛА, вони навантажують систему ППО, - пояснює Леонков «Известиям». - Потім вступають у справу дрони літакового типу, які можуть залітати далеко вглиб наших територій. Під кінець у цю комбіновану атаку включаються крилаті й оперативно-тактичні ракети. ATACMS американського виробництва якраз належать до останніх. Наскільки я знаю, вони використовувалися в атаці у варіантах з осколково-фугасними і касетними боєголовками з кумулятивними боєприпасами. Їхнє завдання - створити локальні пожежі та завдати максимальної шкоди цивільним об'єктам». При цьому «військового експерта» анітрохи не бентежить, що українські дрони «можуть залітати далеко вглиб» території РФ, він фактично підтверджує, що в Росії немає дієвої системи ППО. Леонков упевнений, що «атака пов'язана з останніми поставками західної військової допомоги, які перед відходом організувала для Києва адміністрація Байдена». «Напередодні всіх цих подій навколо аеродрому Жешув у Польщі було розгорнуто додаткове угруповання засобів протиповітряної оборони. Протягом останніх тижнів туди щодня здійснювалося близько 200-300 рейсів: транспортні літаки завозили те, що Україна застосовує зараз під час терористичних атак», - просто констатує Леонков. Якийсь «голова правління загальноросійської організації «Офіцери Росії» підполковник Роман Шкурлатов абсолютно серйозно заявляє «Известиям», що «масовані атаки ЗСУ пов'язані з періодом безвладдя в США - періодом, коли президентська адміністрація, яка йде, здає повноваження, а команда Трампа ще не посіла місце в Білому домі». «Зеленський розуміє, що в разі миру йому і його адміністрації на своїх місцях не втриматися. У такому разі він і його оточення - політичні трупи. Поза війною в них немає майбутнього. І остання атака - це виклик і провокація, розрахована на наші можливі надмірні дії, які можуть налаштувати Трампа до нас нелояльно. На мою думку, наша відповідь має бути розумною. Щоб залишити можливість почати мирний трек із новим президентом», - повчає Шкурлатов. А якийсь «американський історик і екс-викладач Гарвардського університету» з підозріло російським ім'ям Володимир Бровкін попереджає «Известия», що «дії українського керівництва можна трактувати як «паніку серед верхівки». «Вони готові на будь-які провокації та дії і, звичайно, це дуже небезпечно. Російські служби повинні зараз бути напоготові. Київ може бути непередбачуваним і викинути щось надзвичайне, наприклад - атакувати атомні електростанції в Запорізькій або Курській областях. Треба бути дуже уважним у ці дні, що залишилися до інавгурації Дональда Трампа, - застерігає «американський історик» Бровкін. «Нащадок царя рвонув на Донбас» Урядова «Российская газета» видала черговий шедевр - інтерв'ю з самим Гавриїлом Дорошиним. Це, між іншим, не аби хто, а справжнісінький «нащадок царя Ніколая I» і «воює він проти ЗСУ на Донбасі з 2015 року». «Дочка імператора Ніколая I, Марія Миколаївна Романова, моя пра-пра-пра-пра-прабабуся. Виходить, Ніколай I у восьмому поколінні мій прадідусь. Тобто прямий предок по материнській лінії», - розповідає 27-річний «царевич». І додає, що також доводиться не випадковою людиною і французькому імператору Наполеону Бонапарту - через «імператрицю Жозефіну». «РГ» зазначає, що Гавриїл жив у Франції з російським татом та французькою мамою, але у 2014 році прийняв «непросте рішення» і опинився в Україні. На запитання «Российской газеты», чому він вирішив «поїхати на Донбас», Гавриїл хизується: «Знаєте, можливо, воно й дивно звучить, я б не сказав, що думав і ухвалював якесь рішення. Серце наказало - і поїхав... 2014 рік, в Україні Майдан і війна на Донбасі, на якому проти майданутих повстала російська більшість регіону. Мені 17 років, я молодий, буйний, учасник навколофутбольного фанатського руху і мітингу правоконсервативних партій. І тут раптом дізнаюся, що на Донбасі росіян б'ють. З нетерпінням дочекався, коли мені у 2015 році виповниться 18 років, кинув навчання, зібрав речі і - поїхав. Батькам сказав, що по-іншому не можу». Явно не обтяжений царським лексиконом, Гавриїл продовжує: «Спочатку я приїхав до Москви. Оскільки я вперше був у Росії, то хотілося озирнутися, з'їздив у міста Золотого кільця, походив храмами. А потім через Ростов-на-Дону рвонув у Донецьк. Пройшов курс молодого бійця і через 10 днів я вже кулеметник на передовій, в Оленівці». На логічне запитання, «чому саме кулеметник?», Гавриїл відповідає підозріло не по-царськи: «Просто ніхто не хотів на собі тягати важкий кулемет. І тоді мені його сунули в руки, сказали, бо плечі широкі. А я і змирився, не став сперечатися. Але потім я полюбив цю зброю, а вона - мене. І провоював кулеметником понад два роки». «Нащадок Ніколая I» радісно повідомляє, що на Донбасі він не тільки досхочу навоювався, а й одружився. Дружина, щоправда, виявилася не царської крові - «з дєрєвні під Донецьком». Хоч дружина Гавриїла і «з дєрєвні», але побрався він із нею «у 2017 році в церкві в Москві, а в 2018-му вже повінчалися в Ліоні». «До цього часу я, розчарований Мінськими угодами, вирішив виїхати до Франції, і забрав її з собою. Там народилася наша донька, почалося тихе щасливе сімейне життя... Але в лютому 2022-го вдарила СВО...», - переказує біографію «нащадок» Дорошин. «І я знову рвонув на Донбас. А дружина поїхала слідом за мною, у свій рідний дім... Якщо перше рішення у 2015-му було спонтанне, за покликом серця, то у 2022-му це був уже серйозно обдуманий вчинок дорослої людини. Я приїхав збирати те, що колись було з великими труднощами зібрано моїми предками, а потім так бездарно розтриньковано новими правителями. Розумієте, в Росії я знайшов сенс життя. Воно й не могло бути інакше для людини, вихованої в білоемігрантському середовищі, де завжди культивували служіння нашій історичній Вітчизні як найвищу цінність. У всьому світі нас повинні або любити, або поважати, або врешті-решт просто боятися», - втовкмачує «нащадок» «Российской газете». «...Коли 7 лютого 2023 року ми поперли на Авдіївку, у нашому підрозділі було 26 осіб, а в живих залишилися лише вісім. Мої бойові товариші помирали поруч за десять, а то й за п'ять метрів. Мінометний снаряд вибухнув за 20 метрів, усі уламки пройшли повз мене, навіть не подряпавши... Насправді таких історій було дуже багато», - хизується Гавриїл, але уточнює, що, мабуть, втомившись від подвигів, «зовсім нещодавно перевівся на тилову службу», де «займається одним проектом із БПЛА». Звичайно ж, Гавриїл упевнений, що, «без жодного сумніву», в Росії потрібно «відновлювати монархію». Щоправда, особисто він «ні з ким із Російського Імператорського Дому Марії Володимирівни ніколи не спілкувався». Тому що ображений. «Їхню заяву від 22 лютого 2022 року інакше як ганебною не назву. Як можна, наприклад, визнавати незалежність і суверенітет України, коли цей суверенітет їй дали більшовики, які самовільно нарізали кордони по російських землях імперії? Україна це і є Росія, без більшовиків її б не було», - обурюється «нащадок». «Я впевнений, що ми воюємо не за території. Наша країна - Третій Рим, останній оплот консервативного світу перед приходом антихриста. І в цьому сенсі для мене ця війна, по-перше, релігійна. А по-друге - національна, за російську людину. І ось що я спостерігаю останнім часом на спецоперації: навіть далекі від пошуків вищих смислів прості хлопці з російської глибинки, які перебувають на передовій, починають розуміти, що виконують тут якусь святу місію», - робить висновок російський «нащадок» Гавриїл, який сумує за домом у Франції. Огляд підготував Михайло Карпенко, «ОстроВ»
